В сутінки підземного бункеру. Відео схоже на «Відьму із Блер»))але діється не в лісі, а в бетонних нутрощах бункеру.

Світла від мобільного телефону явно недостатньо.

Історію цього бункеру, що був складовою частиною кївського укріп. району за часів другої світової (поблизу села Віта Поштова) я чув з декількох джерел, в тому числі від жителів сусідніх сіл. Розповідають, що німці цей бункер так і не взяли. Він чинив опір до грудня 41-го, коли фронт був уже під Москвою. Врешті решт німцям вдалося прорватися до виходів і замурувати їх. Як наслідок — гарнізон загинув від голоду. Потім начебто в цьому бункері знаходили «обглоданные» кості людські.
Чи можна там зараз побачити сліди тих подій, намагалася з’ясувати наша «знімальна група».

( В бункер  )

Хочете ще 5 років такого (поганого) життя? Голосуйте за мене, я вам його забезпечу. Такі вже поняття мабуть у політиків, двозначність тут очевидна, але вони наскільки звикли вішати локшину на вуха, що їм пофіг, мовляв люди, яких ми, політики ні у що не ставим прохавають все.
Ще один аналогічний "шедевр" тут, а тут вийшло дещо цікаво в контексті навколишньої обстановки

От відсканував замєтку із журналу "Aviso авто" № 43 від 9-15 листопада 2009 року. Тим, кому іноді доводиться спілкуватися з "офіцерами", мo' буде цікавим цей факт.

ГАИШНИКИ ДОВЕЛИ ВОДИТЕЛЯ ДО СЕРДЕЧНОГО ПРИСТУПА И БРОСИЛИ УМИРАТЬ
30 октября в городе Харькове произошла ситуация, которая в очередной раз раскрыла истинное лицо Госавтоинспекции. Как рассказал член об¬щественной организации «Автосоюз», в 22.00 в этот день ему позвонил товарищ, который заехал под знак «въезд запрещен» в районе больничного комплекса.
«Он ехал в аптеку, так как внезапно почу¬вствовал ухудшение здоровья и резкие боли в сердце. Не успел он выйти из автомобиля, как к нему подъехал наряд ГАИ. Человек попросил ин¬спекторов подождать, пока он сходит в аптеку и купит необходимые лекарства и объяснил, что ему очень плохо», - говорит представитель организации Александр.
Однако инспекторы ГАИ отказались отпустить водителя за лекарствами и потребовали нахо¬диться в их автомобиле, пока будет составляться протокол.
«Я лично просил их в телефонном разговоре вызвать скорую и помочь водителю, как того тре¬бует Закон о милиции, на что получил ответ «Так что, мне его отпустить? Щас составим протокол, и пусть идет лечиться», - рассказывает автомоби¬лист. - «Я сам вызвал карету скорой помощи, а через три минуты мой товарищ потерял сознание. Как потом показало обследование, у него было давление 220 на 140 и предынфарктное состояние»
Работники ГАИ, понимая, что водитель не мо¬жет в таком состоянии дать пояснения, находят двух свидетелей и пишут в протоколе, что води¬тель отказался от подписи, перетягивают водите¬ля в его автомобиль и уезжают, не дождавшись кареты скорой.
«Именно в таком состоянии мы и обнаружили водителя в его машине, когда прибыли на место, - лежащим на сиденье. Через минуту приехала скорая и в экстренном порядке направила води¬теля в стационар. Врачи сказали, что если бы во¬дитель не получил инъекцию в течение еще 5 минут, исход мог быть плачевный», - отмечает товарищ пострадавшего.
В организации «Автосоюз» сообщают, что на¬чинают собственное расследование и будут настаивать на возбуждении уголовного дела против инспекторов, по вине которых чуть не скончался гражданин.

В законі про адміністративну відповідальність сказано, що якщо людина діяла в умовах крайньої потреби, то вона звільняється від адмін. відповідальності. Тут екстремальна ситуація була очевидною. "Офіцери" свідомо пішли на службовий злочин?

101-ше) гарне місце — Змієві вали



102-ге Марсіанські тераси

Вирватися осінніми вихідними в Крим чи в Карпати вдається далеко не кожному. Тим у кого не склалося, але є бажання побути у схожому природному середовищі, можу підкинути «Марсіанські тераси». Щоб опинитися там летіти до четвертої планети Сонячної системи не обов’язково…
Загалом вважаю, що не погано знаю місця, де часто буваю, але такі рельєфні утворення, які місцеві мешканці називають «марсіанськими терасами», побачив вперше, пройшовши близько 4 км по Змієвому валу за селом Круглик. Виглядає місце ефектно, думаю, що воно гідне популярних зараз проектів про 100 гарних місць…, але оскільки там на нього не звернули увагу, то мабуть пора звернути увагу хоча б тут. Гадаю, тераси можна було б об’єднати в один веломаршрут разом зі «Змієвими валами», 151-м кулеметним, 152-м артилерійським ДОТами, які врізані в ці вали, й опорами недобудованого ще до війни залізничного мосту, який мав стати однією зі споруд Київського укріп району. Всі ці об’єкти доповнюють один одного, компактно зосереджені, а кілометраж у випадку велопрогулянки туди й назад від південної околиці, не перевищив би 30 км.

( Далі  )

Cолодка нявкаюча парочка.
Є в нетрях площі Космонавтів (яка виникла в середині 20 століття як площа без назви. Сучасна назва — з 1962 року) квартальчик характерних будиночків, вишуканих в своїй простоті. Мабуть щось післявоєнної забудови. На фасадах, ліпнина, мозаїка, такий собі своєрідний 2-3 поверховий міні-Подол. На вулицях, дворах безлюдно, затишно. На дахах масивні димарі — може в оселях є каміни. Поруч з такими димарями, якщо б трохи притрусити снігом, легко можна уявити сажотруса, діда Мороза.
( Пройтися безлюдними вулицями  )

Просто вийшов пакуріть проти ночі у двір, зробив декілька фоток. Думаєцця, що нічна фотографія зазвичай виглядає більш урочистою, чи що… Навіть нудну забудову 70-80-х років здатна відобразити не такою кумарною. Якщо б ці фотки належали іншому автору і я їх побачив, то мо’ сходу й не впізнав би власну вулицю. А звичний погляд з четвертого поверху приміщення хору ім. Вєрьовки (фотка 4) на бульвар Шевченка, нічний знімок перетворює на Париж…….і що я таке верзу проти ночі

Зазвичай я практично не вчитуюсь в рекламні плакати, але дану рекламу прочитав і визнав грубоватою. Вартий вашої довіри — мовляв, от «ми», теоретично майбутня влада, а от «ви». Ще раз підкреслюємо, що між «нами» і «вами» прірва. Нам все одно, «ми» пристосуємось, а «ви»… Думаю набагато толерантніше було б написати «нашої довіри». А втім, якщо б я переймався, чи хотів би «прогаласувати» — як каже вона, то мене б це може й заділо, а так — фіолєтово.

Пригадується епізод з «Амєлі», коли вона випадково знайшла в своїй квартирі дитячий схрон, який як з’ясувала героїня фільму, належав нєкоєму Бретодо, — колишньому мешканцю цієї квартири. Він ще маленьким заховав дещо з того, що мало тоді для нього цінність. І вона влаштувала так щоб Бретодо, якому наразі вже за 50, натрапив на цю знахідку. Так її потім це розчулило, що вона почала «поспішати робити добро».
Я свою дитячу заначку знайшов сам, випадково… В ті часи (може кінець 70-х, або початок 80-х), неподалік села Гатне було звалище кіностудії, чи кінокопіювальної фабрики, де спалювали плівки. Від Києва це кілометрів 6 чи 8, для нас на вєліках не відстань. В мене тоді був червоний «Орльонок». Там викидали цілі бобіни плівок. Звісно філіал цього звалища був вдома. Я передбачаючи, що батьки це все можуть викинути (так і сталося), мабуть екзотичні на мій погляд кадри з фільмів про війну, вирізав і сховав в книжечку. Пройшло років з 25, я взяв ту книжку, плівки випали. Плівки, і пачка пістонів «для детского автоматического пистолета». Звісно, це ностальгійно, — привіт з тих часів. Щось я не пригадую, щоб бачив фільми яким належали б ці кадри.
І ще: ця книжка — це фантастична повість «Космічний Гольфстрім» 1980 р видання. Я її прочитав щойно. Там автор нафантазував міжгалактичні перельоти, інші світи і т.д. Але космонавти у нього називають один одного «товариш», комп’ютери завантажуються з перфокарт, зображення на екранах малює «електронно-променева гармата». На те, що дуже швидко стане по іншому, уяви в нього не вистачило.
( Ще кадри…  )

Просто вулична фотка)

Ми святкуємо, — ви отримуєте 15 років.